Щоденник

Передмова до двадцятого тому передсмертної записки самогубця

 

Останнім часом я звик до того

Як земля розкривається й огортає мене

Кожного разу, коли я виходжу вигулювати собаку.

Чи до розлогої дурнуватої музики, яку вітер

Створює, коли я біжу до автобуса…

 

Так уже склалося.

 

А тепер щоночі я лічу зірки.

І щоночі маю одну й ту саму їх кількість.

А коли їх немає можливості лічити,

Я лічу отвори, які вони залишають.

 

Більше не чути співів.

 

Та коли минулої ночі я проходив навшпиньках

Повз кімнату дочки, то почув,

Як вона говорить із кимось, а коли відчинив

Двері, то нікого за ними не знайшов.

Тільки дочку, яка стояла навколішки, зазираючи

Між свої молитовно складені руки.

Років із десять, мабуть, не ходив на футбольні матчі. Відтоді, як із  "Динамо" 99-го пішов Шева, на стадіон із різних причин тягнуло все рідше.

Але його чекали, і він повернувся - вчора половина стадіону "Динамо" точно прийшла саме на Шеву, ревом реагуючи ледве не на кожен його жест. Підвищена відвідуваність матчів його (і нашої) команди Суркісу тепер забезпечена :)

З поверненням, Андрію!







Фотки стирив звідси

I've now got the new LiveJournal Messenger. My Windows Live ID is joghurt@livejournal.com. Sign up now and we can chat!

Піарю прекрасну ідею Пташини Полярного:

Поливаний понеділок
Шановне панство, що залишається на свята у Києві!
Як ви поставились би до ідеї влаштувати нормальний такий поливаний понеділок? З водними пістолетами-автоматами, бомбочками, засадами і атаками?
В музеї народньої архітектури, наприклад?

ПС. хто підтримує ідею - ПІАРТЕ, шоби нормальна банда зібралась :)


Ми уже принаймні раз так у Пирогові збиралися - було класно :)

Якось я ніколи не думав, що доведеться ставити подібний пост. Хоча безліч разів бачив в Інтернеті, метро, газетах фотографії важко хворих дітей із номерами розрахункових рахунків. Проте не загострював увагу на цих речах, не дуже вірячи, що аж стільки дітей у нас хворі на рак крові чи якусь подібну напасть і треба стільки бабла, щоб їх вилікувати. Але вчора Олеся Мамчич скинула два лінки, розповівши, що брат моєї гарної знайомої по Інституту філології Олесі Ковальчук хворіє на рак крові, причому вже, як виявилося, два роки, а операція з пересадки кісткового мозку коштує щонайменше 130 тисяч баксів. Не знав би Олесю Ковальчук особисто - знову подумав би, що якийсь розвод, але тут уже не відкрутишся подібним самообманом.

Причому фінансові справи у родині хворого ненайкращі - мати отримує лише пенсію в 750 грн, батько будівельник, тому в нинішні часи не заробляє більше тисячі гривень на місяць, а Олеся доглядає за малюком. Коротше, на сайті "Вечірнього Києва" та donor.org.ua викладена вся інформація про Назара Ковальчука і банківські дані для збору коштів. Гроші потрібні великі, але з миру по нитці...

Безготівковий перерахунок у гривнях:
Банк отримувача 
«Райффайзен Банк Аваль» 
МФО 322904 
ЄДРПОУ 23494105 
розрахунковий рахунок 26256322904 
Призначення платежу: 
поповнення рахунку № 03041036 
Стефанія Адамівна Ковальчук

світ – наче вирва від не пережитих століть

бродить самотність у вітряних коленкорах

жінко з очима блакиті – хто зможе пірнуть у блакить

і не заблукати в німотних її коридорах?

 

хто перетне цю зневіру людську напролом?

хто цю непевність від тебе цілунком відмає?

…жінці з очима зеленими падає сніг на чоло

значить зима або просто любов відступає

 

все надбання від безладних доріг – порохи

пристрасть відійде а з нею і води солоні

…жінці з очима кориці у горлі лоскочуть птахи

і незбагненне тепло раз у раз осідає у лоні

Чорт! Помер Ігор Римарук. Чого ви всі йдете?!
Смерть - підступна баба, вона любить захоплювати зненацька.
Світла пам"ять...

Зголошуйтеся - знайомі й незнайомі...

Весна як завжди прийшла раптово. Ходиш, ходиш собі, вишукуючи зелені травинки і перші бруньки на деревах, а тут за вихідні раз! і майже все позеленіло. Бо час уже. З чим вас і вітаю :)

Мой результат "Теста от албанского губернатора" 39 из 47 Пройти тест на грамотность

designed by octpobb

Щойно надибав на ось такий матеріал: http://intv-inter.net/news/article/?id=57709873. Ці підари уже не вперше засвічуються у подібних заходах. Тепер слово за карними органами.

Ось тут http://www.pravda.com.ua/news/2007/9/25/64394.htm ненайсвіжіше, але дуже гарне інтерв’ю з Іваном Малковичем.

Його спровокував hantengry ось цим постом: http://hantengry.livejournal.com/27749.html?style=mine.

2005 року той самий Палац спорту приймав концерт Земфіри, мабуть, один із найдрайвовіших відвідуваних мною. Вона вийшла у темному плащі і сонцезахисних окулярах, будучи явно у відлюдницькому настрої. Ну гаразд, подумали ми з братом, Земфіру ми і таку любимо. Але поступово, з кожною наступною піснею інтонації її голосу теплішали, плащ і окуляри скоро залишилися осторонь. «Вы – мои новые бек-вокалисты», «Этот прием трудно сравнить с каким-либо еще». Того дня я побачив і відчув, що може зробити купа збожеволілих фанів, тому що Палац спорту ревів запросто співаючи замість Земфіри її пісні. Це не вперше я спостерігав як увесь люд на концерті перетворився на одне ціле і відчував п’янку радість від цього єднання, але не так, щоб аж настільки. У цей момент я пишався усіма, з ким на дві з половиною години опинився на одній території. Пишаюся ними і тепер і вірю, що так любити здатні тільки українці.

П.С. Цей концерт хтось записав і вивісив у Інеті, так що я потім міг переконатися, що все, що там відбулося, не було моїм особистим глюком :)

Сиджу на роботі. Читаю френдстрічку вприкуску з халвою з арахісом замість того, щоб робити діло.

А тепер до діла.
Оскільки я майже через місяць одружуюся, то маю такий клопіт: знайти (і зняти)однокімнатну квартиру з телефоном і холодильником біля метро (краще у Святошинському районі) баксів так за 350, максимум 400.
Може хто підкажу цікаві варіанти?

Дізнався я вчора, що львівський Форум видавців відбудеться 13-16 вересня, я з Ярославою, але не тільки, туди збираюся їхати, і пасіму постає закономірне питання: хто з моїх френдів теж туди збираїцця їхати, а особливо ж - хто хоче до нас приєднатися, і мотнутися на вихідні (15-16 числа) до Львова?

За вчорашній день я намотав 68 км. на велі по маршруту Бровари - Московський просп. (привіт ЖЖ-юзеру taka_jak_je)- Хрещатик - Бровари. І все б нічого, але перед тим удома встиг пересваритися з батьками з приводу стилю мого одягу (скажіть, можна людині, яка перебуває у відпустці з"явитися на пів години на роботу в шортах?) ну і, традиційно, з брательником. Виїхав з дому з твердим передчуттям, що цей день не мій, але ж Йогурт інколи буває впертою тварюкою, особливо коли йому ставлять перепони. Передчуття підтвердилося, коли, не встигши виїхати з рідних Броварів, добренько ляпнувся з велосипеда, розбивши коліно і руку. Але ж Йогурт впертий, почесав далі, присягнувшись собі, що буде обережним, і, можливо, тому решта дня минула без пригод. Хіба що увечері довелося витримати серйозну розмову з батьками з приводу небезпечності через гегемонію автомобілів і некорисності через забруднене повітря їзди велосипедом по столиці.

У зв"язку з цим два запитання до товариства:
1. впертість - це добре?
2. чи велосипед і сучасний центр Києва явища сумісні?

вибачте за багатослівність.

Ліфт, яким я щодня піднімаюся до персонального охвісу, має аж 500 кг вантантажопідьомності.